Для збереження біотичного й ландшафтного різноманіття, репрезентативної екологічної мережі заповідних територій та еколого-збалансованого розвитку доцільним є створення регіональних ландшафтних парків (РЛП).
Скільки не живи на світі, а все не перестаєш дивуватися диву життя, природи і тому, як міцно ми з нею пов’язані. І якщо ми хочемо бачити нашу планету екологічно здоровою, то екологом повинен бути кожний у своєму житті, в своїй професії. І розумний спосіб вирішення проблеми – екологічна освіта і виховання екологічної культури.
Екологічна культура – це своєрідне, специфічне сполучення знань та загальнолюдських рис (людяності, гуманності, совісливості, відповідальності, бережливості та ін.), які реалізуються в конкретних історичних та соціально-екологічних умовах буття людини і виявляються у ціннісному ставленні до навколишнього світу, а також у збереженні навколишнього середовища, традицій, звичаїв, обрядів, примноженні довкілля.
В поняття екологічної культури вчителя мають входити такі аспекти:
1) загальноосвітні та спеціальні екологічні знання;
2) правила техніки безпеки і поведінки учнів у навколишньому середовищі;
3) уміння вчителів планувати проведення екологічних ігор;
4) уміння педагогів провести та оцінити якість виховного екологічного заходу;
5) уміння вчителів робити аналіз обліку часу і матеріалів для екологічного виховання учнів у поза навчальний час.
Метою даної роботи є проаналізувати стан підготовки фахівців для сталого розвитку (СР) України в рамках Проекту “ЕКОМЕН-К” (Підготовка кадрового екологічного менеджменту для реалізації стратегії СР України) та намітити пріоритети переходу України на засади СР. Сталий (стійкий екологічно безпечний, збалансований, гармонійний, ноосферний) розвиток – це такий розвиток, який задовольняє нинішні потреби суспільства, не ставлячи під загрозу можливість майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.
Ще у 1992 році на конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку була прийнята Концепція сталого розвитку, в основі якої лежить ідея узгодження керування трьома взаємозалежними сферами: економікою, екологією і соціальними процесами. Світове співтовариство визначило концепцію сталого розвитку як стратегію існування планети Земля на XXI століття. Європейське співтовариство у 1994 році схвалило Концепцію сталого розвитку як визначальну.
У “Порядку денному на XXI століття” (1992 р.) – славнозвісній програмі дій світової спільноти щодо розбудови економічно, соціально й екологічно збалансованого розвитку – особливо наголошується, що „участь і співробітництво місцевих органів управління буде одним із вирішальних чинників в досягненні поставлених в ній цілей” [1].
Розв’язання екологічних проблем великою мірою залежить від рівня екологічної свідомості та культури населення. Як зауважив Ж.Б.Ламарк: “Невігластво – ось, без сумніву, перше і основне джерело майже всього нашого нещастя, особливо відтоді, коли ми почали жити суспільним життям”.
У XXI столітті людство зіткнулося з безпрецедентною проблемою екологічного виживання. В світі не існує країни, яку б не зачепила тією чи іншою мірою екологічна криза, безпосередньо пов’язана з обмеженістю природних ресурсів планети, станом демографічних, соціальних та економічних процесів.
На сьогодні проблема охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів переросла в одну з найважливіших глобальних проблем сучасності. Від неї залежить основа існування людського суспільства. Цілком очевидно, що вирішення можливе лише за умови об’єднання зусиль міжнародного співтовариства, коли охорона навколишнього природного середовища стане однією з найважливіших функцій усіх без винятку країн.
Саме тому Конференція ООН на найвищому рівні з питань навколишнього середовища і розвитку, яка відбулася в червні 1992 року в Ріо-де-Жанейро (Бразилія), засвідчила, що стан навколишнього природного середовища є одним з найважливіших чинників глобальної, регіональної та національної безпеки.
За чотирнадцять років соціально-економічних перетворень в Україні склалася низка об’єктивних передумов, які засвідчують завершення в цілому становлення основ ринкової економіки, що отримало визнання у вигляді надання статусу ринкової економіки країнами Європейського союзу та США. Проте цей об’єктивно напрацьований потенціал нації, яка рухається до визначення належного місця в інтегрованому глобалізованому світі, використовується поки що, на жаль, досить неефективно.
Багато видів тварин зараз стали рідкісними у зв'язку з великим антропогенним пресом і потребують збереження їхнього генофонду та відновлення природних популяцій. Порівняно недавно сформувався самостійний напрямок охорони тваринного світу.
Скільки не живи на світі, а все не перестаєш дивуватися диву життя, природи і тому, як міцно ми з нею пов’язані. І якщо ми хочемо бачити нашу планету екологічно здоровою, то екологом повинен бути кожний у своєму житті, в своїй професії. І розумний спосіб вирішення проблеми – екологічна освіта і виховання екологічної культури. 
У “Порядку денному на XXI століття” (1992 р.) – славнозвісній програмі дій світової спільноти щодо розбудови економічно, соціально й екологічно збалансованого розвитку – особливо наголошується, що „участь і співробітництво місцевих органів управління буде одним із вирішальних чинників в досягненні поставлених в ній цілей” [1].
Розв’язання екологічних проблем великою мірою залежить від рівня екологічної свідомості та культури населення. Як зауважив Ж.Б.Ламарк: “Невігластво – ось, без сумніву, перше і основне джерело майже всього нашого нещастя, особливо відтоді, коли ми почали жити суспільним життям”. 
Багато видів тварин зараз стали рідкісними у зв'язку з великим антропогенним пресом і потребують збереження їхнього генофонду та відновлення природних популяцій. Порівняно недавно сформувався самостійний напрямок охорони тваринного світу.
