Особливості моніторингу земель Рівненської області, підданих опустелюванню та деградації

Вступ. 17 червня 1994 р. в м. Париж, Франція, була прийнята Конвенція ООН про боротьбу з опустелюванням (далі – Конвенція), яка набрала чинності 26 грудня 1996 р. [1].
Цей день міжнародна спільнота відзначає як Всесвітній день боротьби з опустелюванням.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 19 грудня 2007 р. № 62/195 було проголошено Декаду ООН щодо боротьби з опустелюванням (2010–2020 роки).
Конвенція є однією з найбільших міжнародних угод природоохоронного спрямування поряд з Конвенцією ООН про біологічне різноманіття та Рамковою конвенцією ООН про зміну клімату. Разом вони складають три так звані Ріо-Конвенції, що були узгоджені під час Всесвітнього саміту зі сталого розвитку, який проходив у 1992 р. в місті Ріо-де-Жанейро, Бразилія.
Не дивлячись на назву, Конвенція ООН про боротьбу з опустелюванням не стосується процесу утворення чи розширення пустель як таких. Її метою є консолідація світових зусиль для боротьби з різними видами деградації земель під впливом природних та антропогенних чинників.
Саме тому, в 2002 р. Україна приєдналася до Конвенції (Закон від 4 липня 2002 р. № 61-IV).
Щодо моніторингу якості ґрунтового покриву, рівня ефективної родючості ґрунтів на сьогодні ця проблема особливо актуальна в контексті не тільки їх охорони та виявлення деґрадаційних процесів (Топольний С.Ф., 2008), але і в створенні інформаційних баз даних (від конкретного поля, господарства до району, області) та переходу від них до автоматизованих технологій вирощування сільськогосподарських культур у  умовах оптимізації структури землекористування і агроландшафту в цілому (Грінченко Т.А., 1991)
Моніторинг навколишнього середовища визначається як система спостережень, оцінки і прогнозу стану навколишнього середовища. Загальне формування концепції моніторингу навколишнього середовища прийняте секретаріатом ООН по навколишньому середовищу (SCOPE), визначене як “система повторних спостережень елементів навколишнього середовища в просторі і в часі з визначеними цілями відповідно до заздалегідь  підготовлених програм”. У цьому формуванні система моніторингу обмежується двома основними блоками: “спостереження” й “оцінювання фактичного стану” (Красовський Г.Я., Петросов В.А., 2003).
Сільськогосподарське використання земельного фонду потребує контролю за станом його родючості, ступенем еродованості, реакцією та сольовим режимом ґрунтового середовища, а також рівнем забруднення важкими металами, радіонуклідами, пестицидами та іншими токсикантами. Виконання цього завдання можливе за  умови постійно діючого агрохімічного моніторингу, основою якого є суцільний контроль за станом ґрунтового покриву, його деградацією та ступенем забруднення.
Визначення агрохімічних параметрів дає можливість встановити стан родючості грунтів та його зміни і розробити агрозаходи щодо захисту грунтів від деградаційних процесів. За результатами агрохімічного обстеження грунтів розробляються та впроваджуються технології високоефективного застосування мінеральних добрив, оптимізації доз, строків і способів їхнього внесення, розробляється проектно-кошторисна документація хімічної меліорації на вапнування кислих грунтів, яку проводять на основі даних обстеження. Аналіз грунтів на вміст мікроелементів допомагає розробити рекомендації із застосування мікродобрив. За даними аналізу грунтів складаються картограми вмісту поживних речовин і рівнів забруднення важкими металами і радіонуклідами.
Матеріали і методика досліджень. Еколого-агрохiмiчна паспортизацiя полiв та земельних дiлянок сільськогосподарського призначення проводилася згiдно методичних розробок [2–4].
Планово-картографічною основою для суцільного агрохімічного обстеження служив план землекористування господарства в масштабі 1:10000.
Cільськогосподарські угіддя ділились на елементарнi дiлянки: на орних землях – площею 5 га, на овочевих ділянках – 1 га, на сiножатях i пасовищах – 6–8 га. З таких дiлянок вiдбирався змiшаний зразок грунту, що складався з 20 проб, взятих з орного шару грунту.
Результати досліджень. Земельний фонд Рівненської області, за даними Головного управління Держкомзему (2012), складає 2005,1 тис. га, що становить 3,3 % від загальної площі території області. Порівняно з іншими областями України сільськогосподарські угіддя Рівненської області мають значно меншу питому вагу у земельному фонді, на них припадає приблизно 46,4 % території ( з яких 75,8 % – орної землі, 11,0 % – пасовища, 11,4 % – сіножаті, 1,3 % – багаторічні насадження, 0,4 % – перелоги); ліси та інші лісовкриті площі займають 40,1 % загальної території, забудовані землі – 2,9 %, під водами – 2,2 %, болота – 5,2 %, інші землі – 1,6 %.
Площа земель державного сектору (державна власність) зменшилась протягом останніх п’яти років на 0,2 % і становить 1280,3 тис. га (63,8 %) проти 1284,1 тис. га (64,0 %) в 2008 році. Збільшилась площа земель приватної власності – з 35,9 % до 36,1 %.
До основних угідь, від стану яких значною мірою залежить екологічна ситуація у будь-якому регіоні, відносяться землі сільськогосподарського призначення. Найвищі показники сільськогосподарської освоєності території (більше 60 %) мають Костопільський та Березнівський райони, причому в дев’яти районах області цей показник сягає 70 % і вище. Найменша сільськогосподарська освоєність території характерна для поліських районів.
Ступінь розораності земель значною мірою характеризує їх екологічну стійкість. Найбільший фонд орних земель мають райони, розташовані в зоні Лісостепу, де розораність сільгоспугідь значно перевищує екологічно допустимі рівні, досягаючи 80 % і більше (Гощанський, Млинівський, Радивилівський, Рівненський райони). Найменшою розораністю сільгоспугідь характеризуються райони Полісся. Однак ситуація на цих територіях є відносно благополучною, адже до складу ріллі тут залучені значні  масиви малородючих земель.
Розораність земель збільшується у напрямку з північних до центральних лісостепових районів. Неглибоке залягання водонепроникних порід, погані умови поверхневого стоку, а також надмірна кількість опадів слугують причинами високої заболоченості поліських районів.
Крім того, розорювання та інтенсивна експлуатація осушених органогенних і мінеральних грунтів легкого гранулометричного складу призвело до активного розвитку вітрової та інших негативних наслідків.
Потужними екологостабілізуючими компонентами сучасних агроландшафтів, що забезпечують збалансоване функціонування агроекосистем, є природні луки й пасовища. Найбільша питома вага сіножатей і пасовищ характерна для структури сільськогосподарських угідь Полісся. Проте слід зазначити, що після аварії на ЧАЕС саме поліські пасовища і сіножаті, а також ландшафти з органогенним гігроморфними ґрунтами зазнали найбільшого радіонуклідного забруднення і на цей час продовжують залишатись найбільш критичними екосистемами, які потребують застосування комплексу протирадіаційних заходів (реструктуризації землекористування, спеціальних способів обробітку ґрунту, внесення підвищених доз хімічних меліорантів, фосфорно-калійних мінеральних добрив і інших радіопротекторів), що дозволить зменшити рухливість радіонуклідів та підвищити продуктивність і якість урожаю сільськогосподарських культур.
Досить повне уявлення про сучасний стан сільськогосподарських земель області за основними показниками родючості дають узагальнені Рівненською філією ДУ “Центрдержродючість” результати агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення за 2006–2012 рр.
Гумус визначає рівень природної родючості ґрунту. Він є інтегральним показником родючості ґрунтів, джерело доступних для рослин основних макро- і мікроелементів, фізіологічно-активних речовин. Вміст гумусу між районами області коливається від 2,0 до 2,7 % при середньому 2,2. Площа ґрунтів з високим та дуже високим вмістом склала 1 % від обстеженої. Переважна  їх більшість була зосереджена в Лісостеповій зоні. Площа ґрунтів, які  характеризуються середнім і підвищеним вмістом гумусу, становила 49,8 %, низьким і дуже низьким – 49,3 %.
Динаміка вмісту загального гумусу в орних землях Лісостепу свідчить про тенденцію його зменшення від 2,42 до 2, 25 %.
Однією з важливих характеристик, яка обумовлює родючість є реакція ґрунтового розчину. За силою своєї дії на ріст і розвиток рослин, реакція ґрунтового розчину в більшості випадків виступає, як головний фактор, що лімітує врожай.
Значна частина ґрунтів області успадкувала свою реакцію від материнської породи, кисле середовище в них формується під впливом елювіальних, підзолистих, глейових, глейово-ілювіальних елементарних процесів.
За реакцією ґрунтового розчину виявлено 189,5 тис. га кислих (38,1 %) ґрунтів. Кислі ґрунти найбільш поширені на Поліссі, в зоні дерново-підзолистих піщаних і супіщаних ґрунтів, де вони займають 26,8 % орних земель. Серед поліських районів найбільш площі кислих ґрунтів спостережено у Володимирецькому – 82,6 % (23,2 тис. га), Сарненському – 78,7 % (22,6 тис. га), Березнівському – 70,6 % (20,7 тис. га) та Дубровицькому – 77,6 % (19,0 тис. га) районах. У цій зоні площу кислих ґрунтів на 73,8 % складають грунти із дуже сильно-, сильно-, та середньокислою реакцією ґрунтового розчину, які потребують першочергового вапнування.
Серед районів лісостепової зони найбільші площі кислих ґрунтів було виявлено у Корецькому – 32,3 % (11,7 тис. га) та Гощанському – 29,5 % (10,2 тис. га) районах. У цій зоні площа кислих ґрунтів становить 18,4 % (58,2 тис. га).
Особливе місце серед факторів, які визначають родючість ґрунтів, належить фосфору в зв’язку з його значенням у біологічних процесах обміну речовин у рослинах. Його вміст у ґрунтах залежить від їх гранулометричного складу, вмісту гумусу, а також наявності фосфоровмісних мінералів. Середньозважений показник між районами області коливається від 75,0 до 190,0 мг/кг при середньому по області 126 мг/кг ґрунту.
Неоднакову інтенсивність збіднення рухомими фосфатами по зонах області можна пояснити різним у них ґрунтовим покривом. Найстрімкіше збіднення фосфором проходить у районах зони Полісся, де ґрунти мають слабку буферну здатність, швидко реагують на рівень господарської діяльності по збереженню або втрачанню родючості.
За рівнем забезпеченості найбільшу частку складали ґрунти з високим його вмістом – 27,9 % від обстеженої площі. Друге місце за площею займали ґрунти з середнім вмістом фосфору – 26,0 %, з них 345 %  зосереджено на Поліссі, 21,2 % – в Лісостепу. Ґрунти з підвищеним і дуже високим вмістом рухомого фосфору становлять відповідно 20,5 та 83 %, з низьким і дуже низьким – 17,4 %. 
У зоні Полісся всього нараховується 35,8 % (64,5 тис. га) орних земель з дуже низьким і низьким вмістом рухомого фосфору. Вміст рухомого фосфору в грунтах зони Полісся за період з VI-го (1991–1995 рр.) по ІХ-тий (2006–2010 рр.) тури агрохімічної паспортизації знизився на 24,0 %. Серед районів зони найбільші площі ґрунтів з дуже низьким і низьким вмістом рухомого фосфору спостережено у Володимирецькому – 41,9 % (14,7 тис. га) та Березнівському – 39,9 % (11,7 тис. га) районах. У зоні Лісостепу всього нараховується 6,9 % (21,9 тис. га) орних земель з дуже низьким і низьким вмістом рухомого фосфору. Вміст рухомого фосфору в ґрунтах зони Лісостепу за період з VI (1991–1995 рр.) по ІХ тури (2006–2010 рр.) знизився на 10,0 %. Серед районів зони найбільші площі ґрунтів з дуже низьким і низьким вмістом рухомого фосфору спостережено у Острозькому – 16,7 % (5,2 тис. га) та Корецькому – 17,4 % (6,3 тис. га) районах.
Калій – один із основних елементів живлення рослин, специфічним для якого є  багатостороння дія на рослинний організм і велика рухомість у рослинах.
Вміст калію у ґрунтах визначається мінералогічним складом ґрунтоутворюючих порід, їх гранулометричним  складом, а також зональними умовами та характером землекористування.
Кількісні запаси калію в орному і метровому шарі ґрунту певною мірою характеризують їх зональні особливості. Простежується певна динаміка зростання запасів обмінного калію від дерново-підзолистих ґрунтів зони Полісся до сірих лісових і чорноземів опідзолених, а також чорноземів типових зони Лісостепу.
Забезпеченість ґрунтів області калієм, здатність їх постійно постачати його в рослини у необхідній кількості являється важливою проблемою в землеробстві, як зони Полісся, так і зони Лісостепу. Дані досліджень свідчать, що динаміка забезпеченості ґрунтів орних земель області обмінним калієм була аналогічна рухомого фосфору і істотно залежала від обсягів внесення калійних добрив. Середньозважений показник між районами коливається від 37,0 до 132,0 мг/кг ґрунту при середньому по області 79 мг/кг ґрунту.
За вмістом обмінного калію орні землі області розподілилися так: з дуже низьким вмістом (до 41 мг/кг ґрунту) – 124,1 тис. га (25,0 %), низьким (від 41 до 80 мг/кг) – 172,5 тис. га (34,7 %), середнім (від 81 до 120 мг/кг) – 109,9 тис. га (22,1 %), підвищеним (від 121 до 170 мг/кг) – 58,6 тис. га (11,8 %), високим (від 171 до 250 мг/кг) – 28,2 тис. га (5,7 %), дуже високим (більше 250 мг/кг) – 3,8 тис. га (0,8 %).
У зоні Полісся всього нараховується 90,8 % (163,6 тис. га) орних земель з дуже низьким і низьким вмістом обмінного калію. Вміст обмінного в грунтах зони Полісся за період з VI (1991–1995 рр.) по ІХ тури (2006–2010 рр.) знизився з 90,9 мг/кг до 42,8 мг/кг ґрунту, або у 2,1 рази. Серед районів зони найбільші площі ґрунтів з дуже низьким і низьким вмістом обмінного калію спостережено у Володимирецькому – 95,4 % (33,5 тис. га), Березнівському – 93,5 % (27,4 тис. га) та Дубровицькому – 91,8 % (22,5 тис. га) районах.
У зоні Лісостепу всього нараховується 42,0 % (133,0 тис. га) орних земель з дуже низьким і низьким вмістом обмінного калію. Вміст обмінного в ґрунтах зони Лісостепу за період з VI (1991–1995 рр.) по ІХ тури (2006–2010 рр.) знизився з 123,9 мг/кг до 89,0 мг/кг ґрунту, або на 28,0 %. Серед районів зони найбільші площі ґрунтів з дуже низьким і низьким вмістом обмінного калію спостережено у Радивилівському – 74,3 % (23,7 тис. га),  орецькому – 55,0 % (19,9 тис. га) та Дубенському – 47,0 % (21,9  тис. га) районах.
Коливання середньозваженого показника між районами становить: у Поліссі 37–59 мг/кг, Лісостепу  – 72–132,0 мг/кг ґрунту.
У зоні Полісся спостерігається більш значне зниження середньозваженого показника, що зумовлено нижчою буферністю ґрунтів.
Розподіл площ орних земель за вмістом обмінного калію свідчить, що в зоні Полісся істотно збільшилися площі з дуже низьким (< 40 мг/кг) вмістом з 35,3 до 55,9 %, або на 58 %.
Стан родючості ґрунтів значною мірою залежить від обсягів застосування мінеральних і органічних добрив.
Згідно зі статистичними даними внесення органічних добрив скоротилося з 344,3 тис. т у 2008 р. до 139,5 тис. т у 2012 р., тобто на 204,8 тис. т (рис. 1) [5].
У 2012  р. в області під посіви сільськогосподарських культур внесено органічних добрив лише 0,6 т/га посівної площі. Площа, удобрена органічними добривами, також зменшилась і становила 8,4 тис. га, що складає лише 3,6 % від посівної. В 2008 році удобрена органічними добривами площа складала 10,0 тис. га, або 3,9 % від посівної площі.

Рис. 1. Динаміка внесення органічних добрив

Дещо вищий показник по внесенню органічних добрив в господарствах  Лісостепової зони, зокрема  в Млинівському та Радивилівському районах, де внесено відповідно 28,1 тис. тонн та 25,7 тис. тонн і удобрено 9,4 % посівної площі, та в Дубровицькому районі зони Полісся, де внесено 15,0 тис. тонн, а удобрена посівна площа становила 6,7 %. В інших районах області цей показник залишається досить низьким, а в Рокитнівському, Корецькому та Зарічненському районах практично під урожай 2012 року органічних добрив не вносили.
Мінімальна потреба в органічних добривах визначається їх кількістю, необхідною для поповнення втрат органічної речовини ґрунту в результаті мінералізації при вирощуванні сільськогосподарських культур.
Темпи мінералізації гумусу в ґрунтах залежать від: технології вирощування сільськогосподарських культур, структури посівних площ, способів обробітку ґрунту, рівня отриманих урожаїв. Суттєвий вплив на нагромадження гумусу в ґрунтах мають багаторічні трави, зокрема завдяки значній кількості кореневих залишків.
У сучасних умовах важливим способом збереження та відтворення родючості ґрунтів є використання зелених добрив, зокрема шляхом вирощування проміжних культур: редьки масляної, гірчиці білої, озимого та ярого ріпаку тощо. При цьому, зелену масу необхідно збирати на корм, а пожнивні решки – заорювати. У такому випадку посіви проміжних культур в оптимальні строки дозволяють збільшити вихід органічної речовини. Обсяги внесення мінеральних добрив збільшилися з 29,7 тис. т у 2008 році до 30,0 тис. т у 2012 р. (рис. 2). Площа удобрених мінеральними добривами земель в 2012 р. складала 79,0 % від загальної посівної площі.
Під впливом мінеральних добрив, здебільшого хімічно або фізіологічно кислих, різко зростає кислотність ґрунту. Тому проблема раціонального використання їх значною мірою залежить від регулярного вапнування ґрунтів.
За період 2008–2012 рр. відбулось поступове збільшення внесення вапняного борошна та інших вапнякових матеріалів порівняно з 2001–2005 рр., де було проведено вапнування на площі 1,7 тис. га (рис. 3).
У 2012 р. в розрахунку на 1 га застосовували 127,1 кг д.р. мінеральних добрив, у тому числі, 74,5 кг азоту, 19,2 кг – фосфору і 33,4 кг – калію. Удобрена мінеральними добривами площа складала 186,6 тис. га, що становить  79,0 % від посівної площі. В  2008 році цей показник складав відповідно 181,8 тис. га, або 72,1  %.

Рис. 2. Динаміка внесення мінеральних добрив

Найнижчий показник по внесенню мінеральних добрив в Рокитнівському, Володимирецькому, Березнівському та Дубровицькому районах зони  Полісся,  де всього внесено відповідно по 8, 14, 16 і 18 кг/га поживних речовин,  у  Зарічненському районі практично мінеральні добрива не застосовували, а посівна площа становила лише 0,5 тис. га.
Найвищі показники  внесення мінеральних добрив на 1 га посіву в  господарствах  Млинівського, Радивилівського, Дубнівського та Гощанського  районів, де було внесено відповідно 229, 186, 146 та 136 кг/га поживних речовин.
Порівняння структури посівних площ за період 2008–2012 рр. засвідчило скорочення площ під зерновими та зернобобовим культурами та збільшення посівних площ під технічними культурами.
Найвища урожайність основних сільськогосподарських культур за останні 5 років була в 2012 р.; валовий збір зернових та зернобобових у 2012 р. становив  954,2 тис. т. Загальна площа сільськогосподарських угідь, які зазнають впливу водної ерозії, складає 159,6 тис, га.


Рис. 3.  Динаміка проведення вапнування грунтів

У складі еродованих земель налічується 89,4 тис. га з середньо- та сильнозмитими ґрунтами. Особливе занепокоєння викликають масштаби та інтенсивність цих процесів на чорноземних та близьких до них за родючістю ґрунтах.
Біля 801,8 тис. га сільськогосподарських угідь області мають крутизну схилів до 3о; близько 107,9 тис. га – від 3 до 10о; біля 0,6 тис. га – понад 15о. Розорювання силових земель на фоні незадовільної організації території та застосування незбалансованих агротехнологій є одним з основних чинників, що спричиняють розвиток ерозійних процесів. Розвиток ерозійних процесів та систематична багаторічна декомпенсація ґрунтів винесених урожаями поживних елементів зумовили прогресуюче поширення таких негативних процесів, як дегуміфікація та агрохімічне виснаження сільськогосподарських угідь.
За результатами агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення, протягом останніх 6-и турів (1986–2012 рр.) вміст гумусу в області зменшився на 0,05 % в абсолютних одиницях. Особливо значні втрати гумусу відбулись між 5 і 8 турами (1990–2005 рр.) – 0,09 %, коли почали різко зменшуватися обсяги застосування органічних добрив, а формування врожаю відбулося за рахунок потенційної родючості ґрунту.
Загальна площа кислих ґрунтів у структурі сільськогосподарських угідь області сягає 189,5 тис. га, з яких 67,1 тис. га припадає на середньо- та 53,5 тис. га – сильнокислі.
Аналіз даних вмісту важких металів засвідчує, що їхня концентрація коливається в межах: кадмію –

0,13-0,48, свинцю – 5,43-11,00 мг/кг ґрунту. У зоні Полісся вміст ВМ дещо нижчий і становить: кадмію –

0,15-0,28, свинцю – 5,43-6,52 мг/кг. Унаслідок аварії на ЧАЕС радіоактивного забруднення зазнала територія Березнівського, Володимирецького, Дубровицького, Зарічненського, Рокитнівського та Сарненського районів.
За узагальненими результатами радіологічних досліджень встановлено, що найбільш забрудненими як за щільністю, так і за площею виявилися сільськогосподарські угіддя Дубровицького та Рокитнівського районів. У ґрунтах поліської частини вміст радіоактивного  цезію-137 коливається від 3,09 до 45,23 кБк/м2.
На фоні зниження рівня родючості ґрунтів північних районів та суттєвого їхнього підкислення має місце надмірне надходження радіонуклідів у рослинницьку та тваринницьку продукцію. Унаслідок цього погіршується не лише санітарно-гігієнічний стан ґрунтового покриву, але і створюються передумови понаднормованого надходження радіонуклідів до організму людини.
Рівень ефективної родючості ґрунтів земель у Поліссі і Лісостепу суттєво різниться.
Висновки. Серед практичних завдань у галузі охорони земель, регламентованих НПД:
 - запровадження заходів з консервації деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених земель, рекультивації порушених земель;
- виконання робіт з реабілітації територій, забруднених унаслідок ЧАЕС;
- удосконалення методів управління агроландшафтами;
- зниження рівня забруднення і засмічення ґрунтів шляхом стимулювання землевласників та землекористувачів до провадження екологічно збалансованої діяльності та ін.
Згідно із Законом України «Про Державний земельний кадастр»Мінагрополітики, Держземагентством, та іншими уповноваженими органами має бути розроблено проект Державної цільової програми розвитку земельних відносин в Україні на період до 2020 року.
Реалізація вищенаведених завдань та заходів, належним виконанням існуючих галузевих державних цільових програм у галузі сільського господарства та розвитку села тощо мають стати основними напрямами діяльності щодо покращення ситуації у сфері охорони довкілля, невиснажливого використання і охорони земель та інших природних ресурсів.
Список літератури

  1. Розширений п’ятирічний звіт про опустелювання та деградацію / [М.Д. Мельничук, Н.А. Макаренко, О.О. Ракоїд, В.І. Бондарь, А.В. Мала, Я.П. Діхтяр, І.О. Сігалова]. – К., 2012.  – 45 с.
  2. Методика агрохімічної паспортизації земель с/г призначення  / [В. В. Медвєдєв, О. Г. Тараріко,

    В. П. Патика та ін. ]; за  ред. С. М. Рижука, М. В. Лісового,  Д. М. Бенцаровського. –  К., 2003.  – 64 с.
  3. Агроекологічний моніторинг та паспортизація сільськогосподарських земель: Нормативно-методичне забезпечення. – [за ред. академіка УААН В. П. Патики, академіка УААН О. Г. Тараріко] – К., 2002. – 295 с.
  4. Методичні рекомендації відбору зразків ґрунту для радіоізотопного аналізу при обстеженні сільгоспугідь. –   К., 1991. – 6 с.
  5. Внесення мінеральних та органічних добрив під урожай 2012 року / [ Відповід. за випуск

    Т. Ю. Бутковська] / Статистичний бюлетень. – Рівне, 2012. – 45 с.

Особливості моніторингу земель рівненської області, підданих опустелюванню та деградації [Електронний ресурс]  / Долженчук В.І., Крупко Г.Д. // Режим доступу: http://eco.com.ua/content/osoblyvosti-monitoryngu-zemel-rivnenskoyi-obla...

Оцінка: 
0
No votes yet